Юлія Висоцька про соціальну діяльність та проект «Хелпер»

Якою є ваша робота? Чим ви займаєтеся?
 
З раннього віку я працюю в родинній компанії “Практика”, яка займається виробництвом засобів технічної безпеки, протипожежного захисту та спеціалізованого автотранспорту. Сьогодні ми акцентуємо свою увагу на, більшою мірою, техніці оборонного призначення. Також я є директором із зовнішніх зв`язків “Ліги оборонних підприємств”. Це громадська спілка, що об`єднує приватних виробників оборонної промисловості задля налагодження ефективного державно-приватного партнерства в оборонно-промисловій сфері.
 
Чому ви прийняли рішення пов`язати своє життя з соціальною діяльністю та взяли під керівництво проект «Хелпер»?
 
Одним із найяскравіших проектів у моїй професійній діяльності був проект по постачанню майже 1200 карет швидкої допомоги для потреб Міністерства охорони здоров`я України. У процесі своєї адміністративної роботи я активно спілкувалася з великою кількістю парамедиків, фахівців із медичної сфери. Тоді я глибоко усвідомила, наскільки важливі найперші хвилини, коли сталась якась надзвичайна ситуація та є потерпілі.
 
У мене вкорінилося розуміння, що надавати допомогу потерпілим необхідно ще до приїзду карети швидкої допомоги. Дивно, що раніше я не акцентувала увагу на такому гострому питанні, бо не знала фактажу. А він такий - незворотні зміни з мозком людини відбуваються після 4-5 хвилин після зупинки дихання. Мені стало моторошно від усвідомлення, що я навряд чи зможу врятувати комусь життя. А чи у безпеці мої рідні, близькі та я сама, адже норматив карети швидкої по місту Києву 15 хвилин, у сільських місцевостях аж до 40 хвилин?..
 
Подумати тільки - незважаючи на те, що я та моє оточення маємо по дві та більше вищих освіти, ми не знаємо базових речей, як надавати домедичну допомогу, якщо така знадобиться! Це відкрите питання не давало мені спокою, допоки я з командою не розпочали активно виправляти цю ситуацію.
 
Ви є віце-президенткою БФ “Україна-ЮНЕСКО”. Якою є ваша діяльність на цій посаді? Над якими проблемами працюєте?
 
“Україна-ЮНЕСКО” займається різноманітними проектами, у тому числі й освітніми. Такий асоціативний ряд є гармонійним у контексті проекту “Хелпер”, який бере на себе просвітницьку функцію стосовно домедичної допомоги. У процесі роботи я налагоджую ефективні зв`язки з представниками влади, бізнесу, громадськими спільнотами, журналістами - для того, аби розповсюдити ідею необхідності впровадження цього проекту, важливості звернути увагу на конкретні проблеми.
 
Як ваші професійні знання та навички допомагають у проекті “Хелпер”?
 
Маючи вищу освіту у галузях юриспруденції, міжнародних економічних відносинах, управлінні в оборонній промисловості, я знаю досить багато цікавих, але абсолютно мертвих знань. Деякі з них тренують пам`ять, деякі формують певний тип мислення, але є певний прошарок практичних навичок, які необхідні саме у критичні моменти. І таких я свого часу, на жаль, не отримала. Тож, як на мене, на необхідності інструктажів з домедичної допомоги для дітей різних вікових категорій треба наполягати.
 
Які інструменти впливу ми можемо взяти на озброєння для досягнення більш ефективних результатів?
 
Відкидаючи ілюзії, ми розуміємо, що людей, у першу чергу, турбує життя та здоров`я особисте та їхніх найдорожчих людей. Тим не менш, формувати культуру надання домедичної допомоги, не проходячи повз потерпілого, також дуже важливо.Тому я би хотіла розглядати “Хелпер” не лише у всеукраїнському масштабі, а навіть як частину світового проекту. Якщо у мене є час та можливості, гадаю, я маю і соціальну відповідальність перед суспільством, аби знати, як рятувати життя. Ми як громадяни України і світу, маємо право вимагати, аби держава, громадське суспільство створило для нас такі умови, аби поряд із нами у критичний момент були навчені люди.
 
Поділіться закордонним досвідом впровадження соціальних проектів з тематикою, подібною до “Хелпера”.
 
У розвинених країнах вже існує культура домедичної допомоги. Крім того, цим питанням займається виключно держава. Причин декілька. По-перше, така діяльність повинна впроваджуватися централізовано і всеохоплююче, бо питання життя та здоров`я нації стосується всіх, незалежно від віку, професії, соціального стану, тощо. По-друге, практикується систематичне підвищення кваліфікації фахівців певних професій, серед яких водії, вчителі та інші. І, по-третє, така діяльність пов`язана з систематичними фінансовими інвестиціями у державу та громадян - кошти на заробітні плати вчителям, обладнання, методичні матеріали, зміни у протоколах.
 
Офіційна статистика, яку ми запросили, свідчить: щороку від зовнішніх обставин (тобто, не від хвороб) помирає біля 40 000 тис. людей, і третина з цих цифр — діти. 40% з них можна було б врятувати у випадку надання правильної домедичної допомоги. Звучить прагматично, але це дійсно нерозумно для державної стратегії нехтувати цими даними, не піклуючися про спроможність співвітчизників надавати якісну домедичну допомогу.
 
Які фундаментальні успіхи досягнуті вже на цьому етапі проекту?
 
Зроблено вже немало: з`ясований ряд прогалин на державному, міжгалузевому рівні. Ми зрозуміли, що спочатку треба затвердити певні документи, аби навчати вчителів, які, в свою чергу, матимуть офіційні дозвіл та фахову спроможність передавати знання учням.
 
На законному загальнонаціональному рівні поки що досі немає жодних методичних посібників, тож ми плануємо запровадити курс із першої домедичної допомоги в шкільні програми «Охорона та безпека життєдіяльності» (5-9 класи) та «Захист вітчизни» (10-11 класи).
 
Ніхто жодного разу нам не сказав, що те, чим ми займаємося, є непотрібним. Нам приємно бачити відгук від вчителів та директорів шкіл, широкої громадськості. На даному етапі під час тренінгів ми вже навчили понад 500 дітей. Наша мета - навчити 100 000.
 
Проект підтримують ряд Міністерств України: освіти і науки, молоді та спорту, соціальної політики, культури, інформаційної політики.
 
Яка сила та енергія веде вас уперед, незважаючи на будь-які перепони?
 
На щастя, я працюю з командою БФ “Клуб Дивосвіт”, зокрема, з його керівницею Оксаною Тюпою, яка координує проект “Хелпер”. Наша команда є надзвичайно енергійною та натхненною. Ці люди витрачають багато свого часу, енергії та сил на те, аби проект вдався. Кожен із учасників цієї масштабної ініціативи надихає йти вперед та досягати реальних вагомих результатів.
 
Яку еволюцію ви бажаєте бачити в українському суспільстві, його культурі? Та якими будуть наступні кроки у проекті?
 
Наші цілі - закрити прогалини на державному рівні, знайти фінансування для запуску необхідної кількості пілотних проектів, перевести це на загальнонаціональний рівень. Тобто, це ціла реформа. І унікальна вона тим, що ініціюється громадянським суспільством, представниками благодійних організацій, які лобіюють владу, шукають партнерства та способи реалізації, підштовхуюють владу до того, аби вона взяла на себе подолання цих проблем. Якщо нас хтось почує - з громадськості, бізнесу чи влади - це надасть нам сил все реалізувати. Зрушити з мертвої точки цю небезпечну прогалину між теорією та практикою і є місією - як проекту, так і моєю особисто.
 
Пишаюся тим, що наш проект не є спекуляцією, безплідною грою на гострій соціальній тематиці, що наразі можна нерідко побачити. Натомість “Хелпер” є простим у розумінні, доступним і прозорим для кожного. 


Юлія Висоцька.
Директор з розвитку та міжнародних зв’язків ПрАТ "Науково-виробниче об’єднання "Практика".
Директор із зовнішніх зв’язків ГС “Ліга оборонних підприємств України”. Віце-президент Всеукраїнського благодійного фонду “Україна-ЮНЕСКО”.
Керівник соціального проекту “Хелпер”.