Тривожні новини з морської акваторії, заяви політиків про військовий стан та загальна напруга у соціальних мережах, мало кому може дати спокій. Стосується це не лише дорослих, а й школярів. Останнім - найтяжче, адже батьки часто не говорять прямо, що відбувається у країні, боячись травмувати дитину. Тим не менш, класи вже таки стають місцем аматорських дискусії та інколи паніки.
Проект «Відкривай Україну», який присвячений неформальній освіті, поспілкувався з педагогами та з'ясував, як правильно відповідати класу на питання про військовий стан та війну.
Психологиня Світлана Ройз вважає, що потрібно дитині дати відчуття безпеки. Тільки відчуваючи безпеку - дитина дозволяє собі досліджувати світ, віддалятися від батьків, дорослішати.
При будь-яких складних подіях і темах - дитина намагається покластися на дорослого. Важливо, щоб самі вчителі змогли впоратися і зі своєю тривогою і вмістити в себе напругу дитини.
Приблизно такої ж думки дотримується і київська педагогиня Ірина Романенко:
«Зазвичай, коли в країні відбуваються події національного значення, байдужим не лишається ніхто. Діти також. Не рідко під час Революції Гідності, березневих подій у Криму заняття переходили у жваві дискусії», - розповідає педагогиня.
Освітянка вважає, що вчитель має взяти ініціативу у свої руки: чесно і відверто проговорити, що відбувається в країні. Ірина Романенко вважає, що не треба приховувати, що ви не експерт і не можете компетентно пояснити всі політичні аспекти.
«Ситуація нова для нашої країни і зараз важко кожному коментувати та давати якісь прогнози. Ставте сміливо і беземоційно перед фактом, але спираючись тільки на офіційні джерела. Коли ваші учні піднімають подібні теми, проведіть заняття з медіа-гігієни. Розберіть які джерела можна вважати перевіреними, а які ні. Поясніть, чому не можна довіряти всій інформації у соціальних мережах», - розповідає освітянка.
Своїм досвідом з «Відкривай Україну» також поділилися Ірина Шевченко, педагогиня з Донецької області, засновниця дитячої медіа-групи «Скрєпка».
У 2014 році Ірина мала проводити подібні бесіди зі своїми вихованцями, адже питання: «Що буде з нами далі?», було найгарячішим для маленьких горлівчан.
Ірина Шевченко ділиться досвідом: «Для вчителя піднімати і відповідати на такі питання – дуже важко. Проте, не зробити цього не можна. Всі розмови треба однозначно переводити в обговорення правого поля, і ні в якому разі не висловлювати свого емоційного ставлення до подій. Єдине, на мою думку, що потрібно дійсно акцентувати – це те, що у будь-якому випадку, ми залишаємося громадянами України.
Поки у нас є українське свідоцтво про народження, поки в кишені паспорт з тризубом, ми маємо слідувати її законам. У 2014 році мені потрібно було пояснити дуже важку тему: «Що не так з референдумом у Криму та на Донбасі». Ми спеціально виділяли час, щоб ознайомитися з законодавством, який регулює ці аспекти. В таких випадках, як зараз, дитині потрібно пояснити, що кожна країна має себе захищати, і Україна себе захищає. Хоч для нас це і новий досвід, для світової історії – ні».
.jpg)
